Права людини в сфері охорони здоров’я

06 Apr 2021

Права людини в сфері охорони здоров’я

            

 

Що таке права людини у сфері охорони здоров’я — це передбачені внутрішньодержавними та міжнародними нормативно-правовими актами положення, які гарантують кожній людині охорону здоров'я і надання медичної допомоги при виникненні захворювання.

               Серед міжнародних правових документів, котрі визначають права людини в сфері охорони здоров’я слід насамперед виділити Загальну декларація прав людини, яка прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року. Статтею 25 цієї декларації визначено, що у кожної людини є право мати такий життєвий рівень, включаючи їжу,  одяг,  житло,  медичний  догляд   та   необхідне соціальне обслуговування,  який  є  необхідним  для  підтримання  здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї,  і право на  забезпечення  в  разі безробіття,  хвороби,  інвалідності,  вдівства, старості чи іншого випадку втрати  засобів  до  існування  через  незалежні  від  неї обставини.

               На сьогодні найповніше права пацієнтів в Україні регламентуються у Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Окрім того, права пацієнтів містяться в нормах Конституції України та Цивільного кодексу України.

Вітчизняні нормативно-правової акти визначають такі права пацієнта:

 

ПРАВО НА ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАХОДИ

Ч.2 ст. 49 Конституції України проголошено, що охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм.

В ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» сказано, що до принципів охорони здоров’я належить попереджувально-профілактичний підхід до охорони здоров’я. У ст. 6 гарантовано право на охорону здоров’я, що, зокрема, передбачає право на санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де проживає громадянин, кваліфіковану медикосанітарну допомогу.

 

ПРАВО НА ДОСТУПНІСТЬ

Ч.1 Ст. 49 Конституції України проголошено, щокожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. В ч.3 цієї ж статті вказано, що держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

 

ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ

Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею (ч. 3 ст. 32 Конституції України).

У п. «е» ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачає право людини на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини або підопічного (ч.1, 2 ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Віковим цензом для реалізації права на медичну інформацію є досягнення повноліття, тобто 18 років (ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

 

ПРАВО НА ЗГОДУ

                Жодна особа без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 3 ст. 28 Конституції України). Кожна людина має право на особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 Конституції України).

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитись від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника (ч. 3, 4, 5 ст. 284 Цивільний кодекс України).

Згода інформованого, відповідно до ст. 39 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

У невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. 

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання — засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Критеріями правомірності згоди чи відмови пацієнта від медичного втручання є:
а) інформованість;

б) добровільність;

в) компетентність.

Інформованість пов’язана із правом людини на медичну інформацію.

Добровільність означає прийняття пацієнтом і/чи його законним представником рішення щодо свого здоров’я, у процесі якого реалізується право на особисту недоторканність без жодного впливу будь-яких зовнішніх чинників.

Компетентність – це передбачена законодавством можливість пацієнта, за умов досягнення ним нормативно встановленого віку та наявності ознак дієздатності, і/чи його законного представника приймати рішення про згоду на медичне втручання чи відмову від нього.

 

ПРАВО НА СВОБОДУ ВИБОРУ

 Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій» (ч. 2 ст. 284 ЦК).

У п. «д» ст.6 ЗУ «Про охорону здоров’я» визначено, що кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає, в тому числі, кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я.

Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (ст. 34 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Структура права на свободу вибору в галузі охорони здоров’я складається з п’яти елементів: 

а) права на вільний вибір лікаря; 

б) права на вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря;

в) права на вибір закладу охорони здоров’я; 

г) права на заміну лікаря на вимогу; 

д) права на лікування за кордоном у разі неможливості надання такої допомоги у закладах охорони здоров’я України.

 

 

ПРАВО НА ПРИВАТНІСТЬ І КОНФІДЕНЦІЙНІСТЬ

                Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта (ст. 39-1 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

 

ПРАВО НА БЕЗПЕКУ

Медичне втручання допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.

Медичне втручання, пов’язане з ризиком для здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта (ст. 42 ЗУ «Про охорону здоров’я»).

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування Міністерством охорони здоров’я України.

 

ПРАВО НА ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ

У ст. 6 та 38 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначено про вибір методів лікування відповідно до рекомендацій лікаря; а в ст. 39 ЗУ «Про охорону здоров’я» передбачено право на медичну інформацію, зокрема, щодо мети проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогнозу можливого розвитку захворювання. Ст. 43 ЗУ «Про охорону здоров’я» вказує на обов’язок лікаря пояснити, що відсутність згоди на медичне втручання може призвести до тяжких для пацієнта наслідків (тобто йдеться про окремі аспекти права на індивідуальний підхід до лікування, що викристалізовуються через інші права пацієнта).

 

ПРАВО НА ПОДАННЯ СКАРГИ

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян»).

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» закріплено право на оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я.

 

ПРАВО НА ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

У ст. 6 ЗУ «Про охорону здоров’я» зазначається, що «кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає також відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди та оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я».

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування» (ст. 22 ЦК). 

Особа має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ст. 1167 ЦК).

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК). 

 

Таким чином, Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист (ст. 8 ЗУ «Про охорону здоров’я»). Права й законні інтереси пацієнтів можуть бути порушені як у разі невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, тому важливо розглянути форми захисту порушених прав.

Підставою для захисту прав людини у сфері охорони здоров’я є виникнення правового конфлікту в контексті надання медичної допомоги. Суб’єктами юридичного конфлікту в сфері надання медичної допомоги виступають фізичні (пацієнт, законний представник, медичний працівник, лікар, що займається приватною практикою тощо) і юридичні (наприклад, заклад охорони здоров’я, орган управління охороною здоров’я) особи.

 

 

Щастинське бюро правової допомоги                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           м. Щастя, вул. Республіканська,

КПВВ, Сервісний центр.

 

Тел. : 095 450 58 04