«… Як тільки вони починають клястися й божитися, знай, що тут прихована підлість, тому що клянуться вони з наміром обдурити». Так охарактеризував у 1517 році традиції московської дипломатії австрійський посол Сигізмунд Герберштейн у своїх знаменитих «Записках про Московію».
На жаль, через 500 років мало що змінилося. У 1994 році, згідно з Будапештським Меморандумом про гарантії безпеки, укладеним під час приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї,Росія зобов’язалася поважати незалежність, суверенітет та вже встановлені кордони України. «Хороший» вийшов гарант з Росії, особливо у світлі подій 2014 року: анексія Криму разом з озброєною агресією на сході України! Крім того, своє «справжнє» прагнення миру в Україні, Москва продемонструвала своїм відвертим ігноруванням домовленостей в Мінську, на яких, до речі, стоїть підпис російського посла Михайла Зурабова. Замість обіцяного відновлення контролю Києва над проблемними ділянками кордону та проведення місцевих виборів на Донбасі за українським законодавством, Кремль продемонстрував новий виток ескалації, при цьому зухвало звинувачуючи в цьому Україну.
Нарощування угруповання російських військ на Донбасі, організація псевдовиборів на окупованих територіях, збільшення постачання озброєння та боєприпасів на тлі постійного порушення терористами режиму припинення вогню роблять неможливим відновлення миру та спокою в регіоні.
Сьогодні позиція Москви щодо України залишається незмінною. Зберігаючи військове протистояння на Донбасі, постійно обстрілюючи українську територію з окупованих ділянок, вона прагне не дати українському уряду провести необхідні реформи в усіх сферах діяльності держави, тим самим дискредитувавши в очах росіян прагнення українців стати на цивілізований шлях розвитку.