«Крим – історична частина України, а не подарунок Хрущова»
У 1954 році, коли минув рік після смерті Сталіна, боротьба за владу в Кремлі була в найвищому розпалі. Звісно ж, ні про яке єдиновладдя Микити Хрущова в 1954 році не могло бути й мови. Приєднання Криму до України, поза будь-яким сумнівом, було колегіальним рішенням радянської верхівки, що зафіксовано у всіх документах.
У той час радянським урядом керував Георгій Маленков – ідейний стиліст і супротивник Хрущова. Саме він організував фактичну передачу Криму, а підписи на документах ставив формальний керівник Союзу – Голова Президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов.
Цими документами були остаточно узаконені історичні, культурні, природні та економічні взаємозв’язки Криму та материкової України, що склалися впродовж багатьох віків. Окрім того, якби це рішення порушувало радянські закони, то наслідки хрущовського «волюнтаризму» могли б виправити за часів генсека Л. Брежнєва або, зрештою, за Ю. Андропова та М. Горбачова, «повернувши» Крим РРФСР. Але в тому то й річ, що все було зроблено правильно. Передача Криму та відповідні зміни до Конституції були внесені Законом Верховної Ради СРСР, яка тоді була вищим органом управління країною. А Закон, відповідно, є обов’язковим для виконання як для РРФСР, так і для УРСР.
Тому стверджувати, що Хрущов передав Крим Україні, як подарунок, просто не серйозно. Напевне, зараз буду правильніше порушити інше питання: «А чи адекватні були дії Володимира Путіна щодо анексії частини території суверенної держави?...». На це питання відповідь прозвучить обов’язково, можна не сумніватися. І, цілком імовірно, у залі Гаазького трибуналу.